Праця і відпочинок – необхідні складові процесу людської життєдіяльності. При тривалій, виснажливій і одноманітній роботі людина відчуває втому. Тому виникає потреба відновити працездатність, поповнити баланс сил, набути нового творчого потенціалу. Науково-технічний прогрес поступово зменшує тривалість контакту з довкіллям, однак чим швидші темпи урбанізації, тим більшим стає потяг людей до природи. Тисячоліттями людина пристосовувалась до природного середовища, його шумового фону, складу повітря, електромагнітних параметрів. “Психіка, уявлення про красу і її критерії протягом тисячоліть складались у людини під впливом довкілля” [2, с. 145].  Звідси - гостра необхідність відпочинку в умовах, відмінних від штучного індустріального середовища. Активний відпочинок  бажаний для всіх, особливо для людей розумової праці.

Збільшуються потреби перебування міського населення у природному середовищі. Щороку кількість таких людей зростає, і в деяких населених пунктах досягає 50-60%  загального числа жителів [1, с. 16].

Механізація сільського господарства, зростання шуму на полях, забруднення повітря, виникнення величезних за розмірами полів змусили навіть сільських жителів надавати перевагу відпочинку в лісі.

 Потяг до спілкування з природою відображає зрушення людських потреб зі сфери матеріального споживання у сферу духовну. Розвиток духовних потреб як рушійної сили людської діяльності — явище надзвичайно про­гресивне. Воно веде до принципової переоцінки усталених поглядів, сприяє зміні ставлення людини до природи від  споживацького до творчого.

З усіх видів рекреаційного природокористування найбільше вивчене рекреаційне лісокористування

Термін “рекреаційне лісокористування” був уведений у науковий вжиток у середині 80-х років минулого століття Тарасовим О.І. “Рекреаційне лісокористування - це сукупність явищ, які виникають у зв'язку з використан­ням лісу для туризму і відпочинку” [8, с.119]. Згодом визначення цього явища сформував М.Ф. Реймерс: “Лісокористування рекреаційне (Л.р.) – форми і способи використання лісу для рекреації” [12, c. 273.]. Близьке до нього і таке: “Лісокористування рекреаційне – форми і способи використання лісу для рекреації. Л.р. – сукупність явищ, що виникають у зв’язку з експлуатацією лісу для відпочинку; не тільки процес споживання благ, але і як результат впливу цього споживання на людину” [6, с. 89]. У процесі рекреації туристи і відпочиваючі використовують ліс для походів, прогулянок пішки, катання на конях верхи; пікніків, тимчасового проживання з установкою наметів і будиночків на колесах, розкладання вогнищ; спортивних змагань, театралізованих дійств; полювання, рибної ловлі, збирання грибів, ягід, лікарської сировини тощо. Всі ці дії відносять до рекреації, якщо вони не є виробничою діяльністю або промислом [10, с. 31]. Тому заготівля грибів, ягід, випасання худоби та інше, а також перебування в лісі на різних роботах не належать до рекреації. Рекреант знаходиться в лісі як споживач рекреаційних ресурсів і послуг, а не виробник продукції для інших.

Рекреаційне лісокористування забезпечує:

1) задоволення духовних потреб людини;

2) підвищення продуктивності праці й творчої наснаги;

3) найбільш повне, комплексне використання лісових ресурсів;

4) підвищення рівня обізнаності населення з діючими законами, прави­лами поведінки в лісах і відповідальністю людини за життя.

На рекреаційне лісокористування суттєвий вплив справляють традиції та культура народу як елементи громадської свідомості.

Масове відвідування населенням лісів викликало два протилежних наслідки: позитивний-соціальний і негативний-екологічний. Тому в умовах екологічної кризи завданнями лісогосподарської галузі є: 1) задоволення зростаючих потреб населення в лісовому відпочинку і 2) забезпечення невиснажливого лісокористування взагалі і рекреаційного лісокористування, зокрема. Отже, рекреаційні ліси мають складатися з деревних порід із високими естетичними властивостями,  добре поновлюватись, швидко рости, мати здатність ефективно виконувати водоохоронні, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні й естетичні функції, а також відрізнятися достатнім потенціалом недеревних ресурсів. Найкращими рекреаційними лісовими екосистемами є високопродуктивні, зі стрункими, не пошкодженими хворобами і шкідниками стовбурами дерев, з нормально розвинутою кроною, крізь яку проникає достатня кількість сонячної радіації.

Розв’язання цих проблем полягає в найкращій ор­ганізації та вивченні широкого спектра рекреаційного лісокористування як соціального, екологічного й економічного явищ.

Значення лісу в житті людини.

Наявність атмосфери - газової оболонки землі – необхідна умова існування життя. Ліси мають особливе значення у підтримці фізичної й біологічної рівноваги газового складу атмосфери у зв'язку із процесами фотосинтезу, що відбуваються в них. Зелені рослини земної кулі у процесі фотосинтезу виділяють 430 млрд. т кисню за рік [9, с 195]. Один гектар лісонасаджень поглинає протягом року весь вуглекислий газ, що виділяє за цей час 200 людей, тобто 8 кг [4, c.35] .

 Кількість вуглекислого газу, що поглинається, і кисню, який при цьому виділяється, залежить від ряду причин: стану насаджень, їхнього віку, породного складу і т.п. Установлено, що в насадженнях I класу бонітету (найкращих) фотосинтез, як і газообмін, більш інтенсивний. Якщо ефективність поглинання вуглекислого газу ялиною прийняти за 100%, порівняльна ефективність модрини складе 118%, сосни звичайної 164%, липи 254%, дуба звичайного 450% і тополі берлінської 691%.

Кисень витрачається не тільки на дихання людини й тварин, але й на згорання палива в транспортних засобах, на технологічні процеси в промислових й енергетичних об'єктах, а також при пожежах і виверженнях вулканів. До середини минулого століття зберігалась відносна динамічна рівновага в атмосфері між надходженням і витрачанням кисню.

Одна з важливих властивостей лісонасаджень  та, що вони можуть у досить великих кількостях затримувати пил, а також частково адсорбувати інші шкідливі сполуки. До найбільш шкідливих для деревної рослинності і людей належать: сірчаний ангідрид, фтористий водень, хлористий водень, сірководень, сірчистий газ, амоній, ацетилен та вихлопні гази. Накопичення сполук сірки, оксидів міді, цинку, свинцю в хвої викликає її відмирання і відпад. Хвойні і дрібнолисті породи – найбільш активні поглиначі. 1 га лісу здатний поглинути до 400 кг сірчаного газу, 100 кг хлоридів і затримати до 60 т пилу [9, с 201]. Листяні породи із шершавою  поверхнею листя (в’яз  й ін.) затримують більше пилу, ніж породи, які мають гладеньке листя (наприклад, тополі). Корисні властивості санітарно-захисних насаджень при наявності водойм підвищуються на 15-20%.

Шум – це безладні неперіодичні коливання різної фізичної природи, один з несприятливих чинників міського середовища. Найбільш високу інтенсивність шуму створюють авіація, залізничний і автомобільний транспорт. Реактивний лайнер при зльоті створює звук, що вимірюється 120 дБ на відстані до 100 м. Такий рівень шуму є больовим порогом для людини, і його дія може призвести до часткової або повної втрати слуху.

Зелені насадження відіграють важливу, хоча й не головну роль в ізоляції населення від джерел шуму. Перші праці з вивчення захисних властивостей зелених насаджень відносно шуму з'явилися в 1939 р. Виявилося, що добре захищають від внутрішнього міського шуму виткі рослини  (наприклад дикий виноград), що покривають стіни житлового будинку. Рівень шуму в таких випадках знижується в квартирах іноді наполовину. Дерева, посаджені для озеленення вулиць, у деяких випадках зменшують силу шуму на 14-15 Дб.

Шумозахисні властивості зелених насаджень залежать від ширини, густоти й дендрологічного складу, а також від висоти дерев і конструкції смуги. Встановлено, що у разі розміщення дерев у шаховому порядку, лісосмуги ефективніші,  як і при вільному розміщенні дерев і чагарників.

Дослідженнями виявлено, що лісосмуга шириною 200 м має такий шумопоглинаючий ефект, що на безлісній території досягається лише на відстані 2 км від шосе. Найкраща шумозахисна перешкода - густий ліс зі складними змішаними деревостанами високої повноти, де головна порода - хвойна.

Ліси активно впливають на клімат даної місцевості, змінюючи радіаційно-температурний режим, вологість повітря, розподіляючи опади, а також захищаючи від вітру.  У такий спосіб вони регулюють і пом'якшують місцевий клімат, а також формують специфічний мікроклімат лісу і прилеглих  до нього територій.

Влітку температура повітря у лісі на 8-10оС нижча, ніж на відкритому полі [9, с. 185]. У міських зелених насадженнях улітку температура в середньому на 2-3°С , а в лісі на 5-6,5°С нижча, ніж на інших забудованих територіях міста.

Великі зелені масиви,  наприклад парки,  знижують температуру на 1-2оС не лише під кронами дерев, але й на прилеглих територіях. Різниця температур усередині й поблизу масиву зелених насаджень створює передумови для циркуляції повітря. При цьому швидкість руху повітря між зеленим масивом і забудовою досить відчутна.

Зелені масиви відіграють відому роль у розподілі опадів, що визначає їх важливе водоохоронне значення. У літню й перехідні пори року опади, що випадають, частково затримуються кронами й не відразу попадають на поверхню ґрунту, а поступово. Ліс зменшує поверхневий стік. Підстилка і мохове покриття відіграють роль губки, яка вбирає частину опадів. На шляху стікаючої води ліс утворює механічні перешкоди.

Випаровуюча поверхня листя дерев, чагарників і трав'янистих рослин у  20 - 25 разів більша, ніж поверхня ґрунту, на якій вони ростуть. Випаровування збільшується, якщо повітря сухе, і зменшується, якщо  вологе, тому амплітуда вологості повітря у великих зелених масивах невелика. Влітку відносна вологість вища  в лісі, ніж у полі (у дібровах лісостепу на 10-14 %) [9, с 219].

Рослини здатні робити на навколишнє середовище також помітний біологічний вплив і певною мірою змінювати електричний стан повітря. Біологічний вплив зелених насаджень проявляється в продукуванні особливих хімічних сполук – фітонцидів. Фітонциди – хімічно активні речовини (продукти виділення рослин), здебільшого газоподібні, що пригнічують життєдіяльність або мають згубний вплив на мікроорганізми [6 с. 151].

Честь відкриття фітонцидів у 1930 р. належить радянському вченому Б.П. Токіну [13, с. 8]. Основна їх функція – захист рослин. Хоча деякі фітонциди впливають на багатоклітинні організми й здатні вбивати навіть комах, найбільший вплив вони роблять на бактеріальну й грибкову флору. Особливо багато фітонцидів утворюється при пошкодженні рослин. Установлено, що фітонциди дубового листя вбивають на відстані збудників дизентерії й паратифу. Від фітонцидів, які виділяє листя евкаліпту, гине золотистий стрептокок, ялицевої хвої - збудник дифтерії, соснової хвої - збудник туберкульозу. Для збудників дизентерії згубні також фітонциди, що виділяються тополею й т.д. Гектар листяного лісу виділяє влітку за день 2 кг летючих фітонцидів, хвойного – 5 кг, а ялівцевого – 30 кг летючих речовин. Такої кількості вистачило б для того, щоб знищити всі мікроби в середньому за величиною місті [13, с. 15]. Вміст фітонцидів у повітрі лісу залежить від багатьох причин, у тому числі від віку насаджень, погодних умов, часу доби, сезону й т.д.

У прямій залежності від здатності рослин виділяти фітонциди перебуває у лісі вміст мікроорганізмів (відомо, що сосновий ліс майже позбавлений шкідливих мікроорганізмів). У діброві виділяється стільки фітонцидів, що влітку вона є, власне кажучи, безмікробною зоною. Фітонциди сприяють виникненню та поліпшенню імунітету до різних захворювань, тому знаходять широке застосування в медицині.

Багато фітонцидів є сильними окислювачами і здатні трансформувати частину кисню в озон або атомарний кисень із утворенням великої кількості легких іонів. Якщо вони зтираються з частками пилу або сажі, виникають важкі іони, тому наявність легких іонів у повітрі вважається показником його чистоти й свіжості.

Як правило, перебування в лісі справляє загальнозміцнюючу дію на людський організм, у деяких випадках дає лікувальний (курортологічний) ефект, має важливе психогігієнічне значення. Загальнозміцнюючий вплив лісу кожна людина може перевірити на собі, оскільки пішохідна прогулянка в лісі помірної тривалості в більшості людей підвищує тонус, повертає сили і бадьорість, дає велике емоційне й фізичне задоволення.